Мій бізнес. Частина 1. Вихідні дані.

Карта лабораторій СІНТ. Кінець 2002 року.

Мій бізнес - лабораторія "СІНТ-Майстер" по заправленню та відновленню картриджів і ремонту принтерів в м. Івано-Франківську (до 1962 Станіслав). Цьогоріч святкуватиму 10 років. За цей час обслуговували більше 6'000 клієнтів, відновили більше 60'000 картриджів, набули багато досвіду по роботі з постачальниками, партнерами, контролюючими та фіскальними органами, клієнтами та власним персоналом. Грошей я би сказав, що заробив небагато, проте особливу цінність становлять знання поведінки в сучасній бізнес-системі, напрацьована клієнтська база, загальний грошовий обіг підприємства і, особливо, досвід роботи компанії без мого особистого керівництва протягом декількох років!


В циклі бізнес-статей прочитаєте де я знаходив ідею, в кого вчився, що читав, навіщо двічі купляв технологію, чому став підприємцем, як спілкувався з бандитами, де знаходив клієнтів, яку робив рекламу, з чого вибирав базу даних, з ким організовував самостійну роботу системи та ін. Тому прошу - до справи.

286 під DOS'ом. З такого я починав.

Почати можна з випадку осені 1996-го. Я тоді був другокурсником Івано-Франківського Державного Технічного Університету Нафти і Газу. Для  зручності як правило його називали  просто Нафта. Того дня від такого ж студента я дізнався що в першому корпусі можна «на халяву» ходити в комп’ютерний клас і що нам за це нічо не буде :)  Перше ж моє запитання я досі чітко пригадую: «А це не шкодить?» На що я отримав відповідь, яка мабуть і є причиною всього – «Ну та шкодить, а що робити?».

З того часу в мене комп’ютери – любов на все життя! І бізнес як наслідок. Але тоді я ще так не думав. Тоді це було скоріше мистецтво заради мистецтва. Починаючи з 286 процесорів «двойок», DOS´а, 5-дюймових дискет до Пентіум-3 і СD-RW до кінця навчання в 2000 році, я приділяв комп’ютерам стільки часу, скільки міг: на перервах, після пар, замість пар, ввечері до закриття останнього комп’ютерного класу. Я поглинав будь-яку інформацію про комп’ютери і все що з ними пов’язано. Мені рідко коли потрібно було показувати двічі. Доброю виявилась стратегія спостерігати за чиєюсь роботою і вчитись самому. Так я по крупицях збирав навики, які в результаті стали основою  мого майбутнього бізнесу.

І перші гроші я почав заробляти класично – студенти, які не вміли/не хотіли вчитись, звалювали той тягар на інших, як правило розумніших або прудкіших, "шаріків". На внутрішньостудентському жаргоні це означало зазвичай іншого студента, але обов’язково того, хто відмінно знає предмет. Мушу зауважити, що вже тоді мої послуги були як полегшення, звільнення студента від непотрібного "геморою" та цілком економічно доцільним як результат задоволення існуючого попиту в певній ніші своєрідного ринку (голосні справи про Луценкову боротьбу з хабарництвом мали місце вже значно пізніше:)

Макет бейджа працівника інформаційно-обчислювального центру

Моя  перша зарплата як Техніка першої категорії в інформаційно-обчислювальному центрі тої ж таки Нафти становила 75 гривень в місяць, тоді десь біля $15. Роботу я сам запропонував своєму завкафедри економіки, оскільки все знав про той наш комп’ютерний клас і що та жіночка яка там працювала збиралась переходити на роботу в деканат. Спочатку мені відмовили(!) Потім після слів "ми тут подумали…" останній семестр 5-го курсу і ще трохи я працював в 0408 аудиторії, де було 8-9 комп’ютерів з коаксіальною мережею, постійний «гемор», оскільки вся мережа не працювала якщо траплявся розрив в будь-якій частині мережі.

Мій комп'ютерний клас. Ці два компи найшвидші: Пентіум-120/8Мb ОЗП/1 Mb Video/4,3 Гб HDD

Рік 2000-й. Той період я б описав не як особливо грошовитий, а як період максимально можливого відриву! На той час вже сформувалася компанія любителів комп’ютерів і ми засиджувались стільки, скільки могли. Часто нас виганяв вже сторож, бо будівлю ставили на сигналізацію.  Я тоді жив ще в гуртожитку на правах працівника вузу, тому грошей більш-менш хватало.  Але душа бажала більшого і я по рекомендації друга пішов на співбесіду. Як вже потім дізнався – мене взяли на посаду начальника відділу обробки документів в районному відділі управління праці та соціального захисту населення, по народному соцзабез. І вже тут, на державній службі, я отримував свою…

Приміщення соцзабезу.
За стіною мій комп'ютерний клас

Зарплату 200-220 грн.

Перші радощі пов’язані з вищою зарплатою, потужнішим особистим комп’ютером (вже й не пригадаю, але щось мабуть з Пентіума ІІІ), першою звуковою картою, справжнім unix-сервером з часом затьмарили одноманітність роботи, жіночий колектив з іншими захопленнями, некомпетентність керівництва та відсутність перспективи професії держслужбовця. Основна програма для розрахунку пенсій та допомог була під DOSом, обновлення ставив вручну, причому вони затримувались, та ще й треба було йти по них добрий шмат міста.


Тому я з радістю перейшов на роботу техніком в приватну комп’ютерну фірму. Збирати комп’ютери. Так я ще рік отримував …

Зарплату 300 грн!

Фотографій з часів комп'ютерної фірми не збереглось через помилкову втрату даних (:

І тут зійшлося все докупи – отримав навики комплектування, налаштування, діагностування комп’ютерів та систем на основі них. Саме тут "все зійшлось докупи" - такі розрізнені частини комп'ютера органічно вливались в системний блок, весело блимаючи різнокольоровими світлодіодами, підставляє все своє нутро під експлуатацію різноманітним програмним забезпеченням. Пригадую випадок, коли доставляв готовий комп'ютер клієнту десь аж на Каскад, і тільки там виявив, що забув один шнур живлення. Довелось швиденько повертатись в офіс і назад за свій рахунок. Мій начальник тільки посміхнувся - "ну що, творча особа!"

Крім того – придивлявся до того як організована та справа. Вже тоді я, не знаючи толком що до чого, відкрито відповідав керівництву що робитиму свій бізнес. З посади техніка я ріс до продавця і залишив фірму вже завскладом (всі компи довірили:)

Якщо по Кіосакі, згідно квадранту грошового потоку, весь попередній період я знаходився в квадранті Е:

Про це я дізнався значно пізніше, хоча на шлях по сектору S почався вже давно. Ще в нафті.

Тоді паралельно з "headhunter-ами" з СБУ мене знайшов директор одного з приватних підприємств.

Далі буде...