Біжу.

Ніколи не був здохляком, але і особливого в фізичній активності також не пригадаю. Може хіба крім того випадку, як тато прийшов зі мною на турніки перевірити чи правду я кажу. Тоді зробив 53 підйом-перевороти. І то з його слів.
Потім першим з усіх прибіг 3 км в інституті. 11:43.
Але і після того ніякого бажання продовжувати тренування не було.  Ганяли в баскетбол, та це лише як активне хобі, що відволікало від сірої нудоти нікому не потрібних навчальних пар.
Потім був бізнес, гори і загальний розслабон, який за своєю суттю відкидав будь-що, пов'язане з систематичним повторенням.
Та почалось. Стояв з битою на Майдані в червоному лижному шльомі, коли вже валили снайпери. Потім війна. Записався на вишкіл. Галопом повчились, а далі що? 
Якраз в місті з'явилась бігова школа.  Пообіцяли, що як пробіжу свої перші 10 км, то вже не буде так як було, півмарафон- зловите справжній кайф, марафон -  життя ..
Я повірив.

Спочатку спробував те, що вже біг колись. 3 км. Та колись - то не тепер. І мокрий, захеканий, ледве добіг за ... 25 хвилин! Та нічого, організм зрозумів, що власник дуріє і потрохи згрупувався. Так і пішло, 4-5-6-10-12-15-18 і більше кілометрів за раз. Додавав потрохи, лиш зберігав відносну постійність - 2-3 рази в тиждень. Так виявив, що коли біжу, мозок не має чим зайнятись, то ж я підсунув йому роботу - складати вірші. Записував зразу на ходу в смартфон. З часом придумав хештег #біговірш






Було важко. Спочатку взуття: будь-які кросівки починали натирати десь з 5,10 чи 15го кілометра  точно. Ноги постійно в мозолях, а коли більше 10и - обов'язково натирає ще десь в паху. Думав від одягу, а ні - просто від тертя бедра в бедро. Лікується спеціальним спортивним одягом, схожим до термобілизни.

За рік набігав так, що готовий був до першого півмарафону. Пробіг з добрим, як на мене, результатом - 01:49:38.48

Далі не зупинився, марафон чекає. Намотував 25, 30 і більше кілометрів:


 
Але тренувався рідко, бо навалилось проблем по бізнесу і було не до нього. Заплановані результати за рік сказали довго жити, то ж я вирішив хоча б щось виконати - і в грудні перед новим роком таки вибіг. Готувався як знав: взуття, яке найменше терло і найтовстіші шкарпетки, окремо запасні кросівки і друга пара шкарпеток. Костюм з термобілизни, щоб відводив вологу і не натирав пах і соски (кажуть, буває до крові). Далі - три літри води в системі Camelback на плечі (туди ж прив'язав другу пару кросівок) і окремо літринку домашнього соку (а-ля енергетик), по два яблука і бутерброди, горішки, сухофрукти, лейкопластир, смартфон з павербанком, туалетний папір і гроші, щоб добратись назад додому. Вроді все. А, знаючи як організм важко входить в режим довгого бігу, спочатку зробив декілька кілометрів для розігріву. Відпочив повністю, полежав, от тепер можна і вирушати. Ще раз подумки пройшовся, що взяти, прихопив навушники і врубав AC/DC. Знаючи з півмарафону, що коли сконцентрований на результат, вірші писати важко - зразу падає швидкість. До того, цей старт виявився незвичайно вдалим - декілька разів англомовна дама приємним голосом з навушників проговорила, що цей кілометр я пробіг з швидкістю..менше 4х хвилин! Ні на якому тренуванні так не вдавалося. Радів як слон, біг далі. Вечоріло. Подолав 30 км з рекордною швидкістю і виглядало, що зможу. Але той наступний десяток довелось виборювати окремо кілометр за кілометром. Вибіг на більшу трасу вже підсвічуючи дорогу телефоном. Гравій обабіч дороги перетворився на вузеньку смугу перешкод з ефектом довбанням молота в підошву. Зустрічні авто засліпювали, мозок відділився від стінок черепа і скоротився до меж самосприйняття, віддавши керування організму базовим інстинктам. До фінішу залишалось недалеко. Дама зі смартфону не втомлювалась говорити, і у вуха впала цифра 42, що вдарило в потрібний нерв і поступило в певну частину нейронної мережі, яка відповідає за виживання організму. Права півкуля зарухалась, даючи добро на завершення операції. Ліва, оцінюючи шанси, дозволяє дотягнути до автобусної зупинки і отримати круглу цифру годин бігу. На циферблаті сорок чотири кілометри за чотири години. Заскакую в маршрутку на краю міста, щоб не чекати потім невідомо скільки. Організм продовжує видавати необхідні рефлекси, не вірячи, що вже кінець. Потроху заспокоюється, вже можна і відпочити.

Пройшло півроку. Досі бігаю приблизно раз в тиждень по 10 км. Пишу на ходу, міряю результати. Подобається.